Киев. вул.Михайла Коцюбинського

У другій половні ХІХст. викладав у різних київських гімназіях (5-й Печерській, Фундуклеївській жіночий) такий собі Готліб Андрійович Валькер, син німця-колоніста, що виріс у Росії, а вищу педагогічну освіту здобув у Лейпцігському університеті. Маючи чималий педагогічний досвід (15 років роботи в закладах Києва і Маріуполя), задумав він створити приватну гімназію, де міг би реалізувати власні принципи навчання і виховання.
Він розумів, що відкрити відразу повну гімназію – то великий клопіт через складні погодження з Петербургом і значні кошти. Тому почав з 4-класної гімназії, яка називалася прогімназією, плануючи поступово збільшувати кількість класів. У 1896р., отримавши від влади дозвіл, Г.Валькер оголосив набір учнів до своєї школи, яка у вересні почала роботу. Для свого закладу він орендував будинок на Єлизаветинській,14-А (зараз – Пушкінська,40) вулиці, власником якого був Фрідріх Густавович Міхельсон, купець 1-ї гільдії, член міської Думи, власник Караваївських лазень, цегельних заводів, мільйонер, що входив до десятки найбагатших киян.
Враховуючи наміри Валькера розширювати програму гімназії до 6 класів і вище, Ф.Міхельсон у 1899р. збудував для закладу значно більше чотириповерхове приміщення на вулиці Тимофіївській,12 (зараз – вул.М.Коцюбинського). В новому приміщенні вистачило місця не лише для гімназії, але й для реального училища, відкритого у 1902 році. Готліб Валькер так обгрунтовував діяльність цих двох закладів «під одним дахом»: «Поєднання реального училища з гімназією має велике значення тому, що здібності й нахили дітей до класичної чи реальної освіти виявляються найчастіше протягом упродовж трьох років навчання у гімназії, і тому при поєднанні реального училища з гімназією батькам надається доволі значне полегшення до переводу дітей з класичного до реального відділення».
В червні 1902р. гімназія таки стала 6-класною, а у грудні 1903р. – повною 8-класною з відповідними правами і статусом. Вона мала чудово обладнані кабінети фізики, природознавства, історії, колекції картин історичного змісту і багато іншого, що сприяло успіху навчальному процесу.
В будівлі було і кілька приватних квартир – південна частина будинку була житловою, а північна – «офісною». Одну з таких квартир винаймав інженер Самуїл Горовиць, там народився і провів перші місяці свого життя його син Володимир – майбутній всесвітньо славетний піаніст. Згодом він певний час навчався у цьому ж будинку, коли там містилась 7-а гімназія. Але свідоцтво про закінчення курсу йому так і не видали, тому через кілька років Горовіц не зміг отримати і диплом Київської консерваторії, що не завадило йому досягти світової слави.
В гімназії Г.Валькера отримали початкову освіту і майбутні відомі скульптори Олександр Архіпенко і Іван Кавалерідзе, що сиділи за однією партою.
Готліб Валькер принципово не визнавав казармену дисципліну, що панувала у більшості класичних шкіл того часу, тому охоче приймав хлопчиків із не найкращою поведінкою. З цієї причини гімназію Г.Валькера прозвали «босяцькою». Хоча досягнення її учнів свідчать проти цієї незаслуженої репутації. Крім вищеназваних, варто назвати, наприклад, Левка Ревуцького – відомого композитора і педагога, авіатора, повного Георгіївського кавалера Олександра Свєшнікова, представника славетної родини українських селекціонерів Володимира Симиренко, якому на будівлі встановлена меморіальна дошка.
У 1909р. важко хворий Г.Валькер відійшов від гімназичних справ і невдовзі помер. Він ще встиг дізнатись, що завдяки клопотанням батьків його учнів обидві його школи (гімназія і реальне училище) стали державними установами – Сьомою чоловічою гімназією та Другим реальним училищем. Вони з 1910р. працювали у новому флігелі за адресою вулиця Тимофіївська №12-Б. У дворі був ще один флігель, де з 1902р. знаходилась корсетна фабрика І.Дютуа, тому двір був занадто тісним і учням було вкрай незручно займатися фізкультурою.
Звільнене приміщення будинку №12 зайняла Київська контрольна палата відомства шляхів сполучення, яка ревізувала витрати бюджетних коштів.
Цікаво, що вся ця чимала садиба на Тимофіївській після смерті у 1908р. Ф.Міхельсона знаходилась у спільній власності його 11 (!) дітей – восьми синів і трьох дочок. Як їм вдавалося таким гуртом без конфліктів спільно управляти батьківським майном – не відомо.
Упереджене ставлення до закладів Готліба Валкера ще довго трималось у Києві. Костянтин Паустовський називав реальне училище Валькера «прибежищем хулиганов и неучей», хоч там у 1905-1907рр. вчився його старший брат Борис…
Викладали у 7-й гімназії непересічні особистості: географію читав відомий геолог академік Павло Тутковський, історію – не менш відомі етнографи Данило Щербаківський та Митрофан Довнар-Запольський (їх імена увічнені в назвах київських вулиць). Словесність певний час викладав академік Володимир Перетц.
Далі – революція. У 1918 році в будинку були установи Державного контролю гетьманського уряду.
За радянської влади Київську гімназію №7 і Київське реальне училище №2 було об’єднано у єдину 49-ту трудову школу, спадкоємицею якої стала середня школа № 135, яка займає колишнє гімназійне приміщення з 1950 року до цього часу.
Цікавий (як на мене) факт. У шкільному приміщенні по вулиці Тимофіївській №12-Б з 1921 року разом із загальноосвітньою трудовою школою понад 10 років працював створений на базі КПІ Торф’яний технікум. З 1932 року у Торф’яного технікуму з’явилося власне приміщення в Ірпені Київської області. Як то кажуть – «шли годы», і з часом саме з колишнього Торф’яного технікуму виріс у Ірпені нинішній Університет фіскальної служби України…
У головному фасадному будинку тривалий час містилося Міністерство юстиції УРСР, потім Мінюст України, потім Курси підвищення кваліфікації кадрів працівників юстиції Мінюсту України та Центр правової реформи і законопроектних робіт при Міністерстві юстиції України.